Борислав
Борислав є унікальним містом, адже він – єдиний у світі, який стоїть на промисловому озокеритному та нафтогазовому родовищу. Нафтові вишки тут працюють прямо посеред міста, а підвали будівель наповнені природним газом.
Цікавим є і той факт, що власне містом Борислав став лише у 1930-х роках, коли об’єдналися під єдиним управлінням декілька сіл. Завдяки значним покладам нафти у другій половині XIX – початку XХ сторіччя Борислав був відомим на весь світ.
Історія
Місцевість поблизу Борислава була заселена ще тисячі років назад: колись (у І тис. до н.е.) тут було язичницьке святилище, а місцеві скелі приховують майже три сотні петрогліфів – наскельних малюнків того часу. У ІХ-ХІІІ ст.ст. тут стояла могутня фортеця Тустань.
В сучасному вигляді місто сформувалося лише на початку ХХ століття, коли злилися в одне кілька старовинних поселень – Борислав, Баня Котівська, Губичі, Мразниця та Тустановичі. До того часу Борислав був значно меншим.
Вперше Борислав згадується в документах 1387 року – у грамоті польської королеви Ядвиги. На 1692 рік село налічувало 48 осілих дворів і мало одразу шістьох власників із числа польської шляхти.
У ХV-XVII ст. Борислав був відомим як один із центрів солеваріння – тут не лише виробляли сіль для України, а й відвозили в Польщу, Литву, Румунію, Угорщину. Наприкінці XVIIІ ст. солеваріння занепадає, а разом з ним занепадає і місто – Борислав знов перетворюється не непримітне село.
У 1772 році, після першого поділу Польщі, Борислав став частиною Австрійської імперії, потрапивши під владу Габсбургів.
Довгий час село жило своїм неквапливим життям, стоячи при цьому на величезних покладах нафти. Та що знали про нафту в ті часи? ЇЇ застосовували у господарстві, переварюючи у мазут і змащуючи ним вози, нею лікували овець…
Середина ХІХ ст. стала для міста новою точкою відліку, коли в 1853 році було відкрите Бориславське родовище озокериту – одне з найбільших у світі. Озокерит – земний віск – використовували для ізоляції дротів та виготовлення свічок. Саме озокерит з бориславського родовища захищав перший в світі підводний телеграфний кабель, прокладений з Ірландії до США. Із відкриттям копалень Борислав заворушився і став стрімко розвиватись.
Друга хвиля всесвітньої уваги накрила місто у 1860-х, після винайдення способу очищення нафти і використання її у гасових лампах. Почалася справжня «нафтова лихоманка»! В 1859 у Бориславі було побудовано першу нафтову установку, а в 1860 тут діяли вже сотні шахт. До Борислава приїжджали підприємці з усієї Європи, одна за одною з’являлися нафтові свердловини, окупність яких була фантастичною. Слідом за європейцями до міста, що стрімко розросталося і розвивалося, прибули й товстосуми з-за океану – канадський підприємець МакГарві привіз до Борислава новітні свердла, що видобували нафту з глибини в 1000 метрів (тоді як інші розробники, яких на той час налічувалося 75 великих та близько 800 маленьких, копали не глибше 150 м). В грудні 1872 до міста проводять залізницю, яка сполучила Борислав із Віднем. Заробітчани приїжджають сотнями, стаючи до роботи на нових свердловинах. Населення міста росте з дня у день: в 1859 році у Бориславі мешкала 621 людина, а в 1910 – 15рр 145 чоловік! Окрім нафтовиків, у місті збиралися широкі кола інтелігенції з усіх околиць, подейкують, що навіть молодий Рокфеллер приїздив сюди.
В період найбільшої продуктивності (який припав на 1909 рік) у Бориславі видобували 5% від світового обсягу нафти! Одна тільки свердловина «Ойл-сіті» щодоби давала 3 тисячі тонн «чорного золота».
Втім, видобуток нафти був не лише прибутковим, а й небезпечним заняттям. Робітники працювали і жили в страшних умовах, отримуючи більш ніж скромну оплату за свою важку працю. Шахти постійно горіли, люди гинули і отримували важкі травми.
Тож не дивно, що ХХ століття починається із робітничих страйків, для придушення яких залучали не лише поліцію, а й військових. І сутички демонстрантів із представниками влади стали звичним явищем. Саме ці часи і події відобразив у своїй повісті «Борислав сміється» Іван Франко.
Кровопролитною була і зміна польської влади на владу ЗУНР. А по закінченню воєн, у 1921 році Борислав разом із рештою Галичини знову став частиною Польщі. І знову почалися робітничі бунти. Один з наймасовіших мітингів, на якому зібралося кілька тисяч працівників місцевих підприємств, відбувся 6 листопада 1923 року. Навести лад знову були покликані поліція та військові, які вчинили жорстоку розправу із беззбройними людьми. Була стрілянина, двоє робітників загинули, кілька десятків отримали поранення. Того ж дня усі робітники міста та сусідньої Східниці припинили свою роботу на знак обурення діями влади. 40 років потому, у 1963 році, на увіковічення пам’яті про ці сумні події було встановлено меморіальну таблицю на фасаді Палацу культури нафтовиків.
В 1930 році до Борислава були приєднані навколишні поселення, і він офіційно отримав статус міста.
В 1939 році до Борислава вторглися радянські війська, які припинили діяльність усіх приватних нафтовидобувних компаній (їх на той час налічувалося 234). Потім були роки фашистської окупації. Відступаючи, гітлерівські війська зруйнували бориславські нафтові промисли – вони підпалювали шахти, підривали заводи і трубопроводи, затоплювали свердловини.
Після війни нафтовидобутком у Бориславі стала опікуватися компанія «Укрнафта» ті її підрозділ «Бориславнафта». Колишньої продуктивності досягти вже неможливо, тож сьогодні «Бориславнафтогаз» розробляє 13 покладів, щороку видобуваючи близько 100 тис. тон нафти та 30 млн. кубометрів газу.
Церква Святої Анни
Збудована в 1902 році за проектом архітектора С. Маєрського і посвячена як парафіяльний римо-католицький костел св. Барбари, покровительки гірників. Храм виконаний у неготично-неороманському стилі. Як свідчить цехова емблема, вмурована на фронтоні, – його зводили мандрівні майстри будівничого цеху.
Цікавим є той факт, що для будівництва церкви використовували природний камінь, а сама споруда має форму латинського хреста. У старовинному храмі увагу привертали великі вітражні вікна та розміщений у головному вівтарі образ св. Варвари роботи А. Попеля, відомого художника і скульптора.
В 1946 році римо-католицький костел перетворили на православну церкву св. Анни, служби в якій відправлялися до 1963 року, коли церкву було закрито, а майно, лавки та найбільшу цінність – головний вівтар – було вивезено у церкву св. Миколая в Тустановичах.
Після закриття храму його приміщення використовувалось як склад солі, потім – як меблевий магазин, похоронне бюро, музей… І лише в 1989 році церкву, абсолютно спустошену і занедбану, знов віддали парафіянам. Силами релігійної греко-католицької громади було проведено ремонт, заново розписали вівтар, зробили іконостас, відновили вітражі у вікнах.
Сьогодні церква св. Анни стала унікальним паломницьким центром завдяки зусиллям настоятеля храму, отця Романа, який зібрав по всьому світу мощі понад 300 святих.
Храм Успіння Пресвятої Богородиці
Цей храм розташовано у Мразниці, яка лише нещодавно стала частиною Борислава, а до того довгий час була окремим селом. Нинішня будівля храму була побудована у 1929 році, замість дерев’яної церкви 1835 року, яка, в свою чергу, теж постала на місці більш старої сакральної споруди. Дерев’яну церкву не зруйнували, а обережно розібрали та перевезли до села Кам’янопіль біля Львова.
З 1962 по 1989 храм був закритий і використовувався як склад, потім протягом двох років він працював як руська православна церква, а з 1991р. – українська греко-католицька церква. Окрасою Успенського храму стали 10 мистецьких вітражів за проектом відомого художника Петра Холодного.
Храм Собору Іоанна Хрестителя
Дерев’яна церква у районі Губичі, будівництво якої тривало з 1874 по 1879 рр., зведена на місці старішого храму Воскресіння Господнього. Всередині зберігся дерев’яний іконостас 1888 року. Поруч із храмом – триярусна дерев’яна дзвіниця, біля входу – пам’ятник Іоанну Хрестителю. Відноситься до греко-католицької парафії.
Інші храми Борислава
Ще один район Борислава, Тустановичі, який ще сто років тому був окремим населеним пунктом, має одразу два храми – кам’яна церква Преображення Господнього 1908 р. із оздобленим вітражами іконостасом та дерев’яна церква на цвинтарі – храм Перенесення Мощів св. Миколая, яка довгий час навіть не мала власного іконостаса, допоки у 1990 сюди не перенесли іконостас з Мразницької церкви.
Також у місті діє храм Вознесіння Господнього 1872 року та Храм Покрови Пресвятої Богородиці 1902 року.
Історико-краєзнавчий музей м. Борислава
Музей існує в Бориславі з 1987 року. За цей період він двічі змінював місце розташування, спершу займаючи приміщення церкви св. Анни, а коли ту вернули парафіянам – приміщення школи. З 1993 року музею віддали будинок по вулиці Т. Шевченка, 75, де колись знаходився відділ НКВС і відбувалися розстріли жертв репресій.
У музейних фондах зберігаються понад 5 тис. експонатів. Експозиція займає шість кімнат і поділена на дві частини: природничу (рослинний і тваринний світ) та історичну (минуле і сучасність Борислава). Тут можна побачити кістки мамонта, давньоруську срібну гривню, видовбану із цільного дерева бочку для зерна, а також колекції кераміки, живопису, писанок, книжок та багато іншого.
Музей нафтової і газової промисловості
Цей музей було створено ще в 1972 році, проте в 1995 його закрили, передавши залишки експонатів до фондів історико-краєзнавчого музею. З 2005 музей працює знов на базі НГВУ «Бориславнафтогаз». Фактично, це лише одна експозиційна кімната, яка, втім, має чимало цікавих експонатів – історичних знахідок, діючих макетів, колекцію гасових і нафтових ламп та ін.
Східниця
Селище Східниця також відноситься до підпорядкування міської ради Борислава, хоч офіційно і не є частиною міста. Цей бальнеологічний курорт набув популярності досить недавно, у 70-х роках минулого століття, коли було виявлено численні джерела мінеральних вод. Зокрема у 1975 році була пробита перша свердловина знаменитої «Нафтусі». Нині у Східниці налічується 38 джерел і понад 17 свердловин з різним фізико-хімічним складом.
Історія міста Борислав нагадує сценарій голлівудського кінофільму – тут і раптове багатство, і важка праця, і технологічний прорив, і сумний занепад. Сьогодні місто живе значно спокійнішим життям, ніж сто років тому, і потроху відновлюється від шматування, за яке взялися підприємці всього світу, піклуючись лише про видобутки нафти і мало переймаючись станом землі, яку вони розробляють, та екологією навколишнього середовища.